[ред.] Мед, ще й ложкою!
1 липня 2010 р. • Журнал «Business Class Magazine», №7 (25)/2010
Напередодні виходу на пенсію Валентин Паньковський залишив державну службу, щоби відкрити невеличкий власний бізнес, а натомість створив компанію, яка стала найбільшим українським експортером меду.
[ред.] Від тюрми та від бджоли...
Біля виробничих приміщень компанії «Бартнік» припарковано з десяток велосипедів. Співробітники найбільшого українського експортера меду приїжджають на роботу на двоколісних. Воно й не дивно — «Бартнік» розташований у невеличкому містечку Ізяслав, що на Хмельниччині, тут не прийнято «шикувати». Власника компанії, Валентина Паньковського, підлеглі кличуть ласкаво: «Станіславич». Дивлячись на його щиру посмішку, загоріле обличчя та густі вуса, можна подумати, що він нещодавній пасічник, а медовий бізнес — просто продовження його захоплення бджільництвом. Насправді ж, перш ніж відкрити власну справу, Паньковський 23 роки служив директором виправнотрудової колонії (10 із них — у колонії суворого режиму). За радянських часів при кожній в’язниці було підприємство з виготовлення різноманітних корисних товарів. В ізяславському закладі в’язні виготовляли бджолиний інвентар. Саме це й визначило подальшу долю директора тюрми. Одного разу йому замовили виготовлення партії вуликів, проте замовники купили менше, ніж домовлялися. Паньковський забрав вулики додому, купив бджіл і відтак став бджолярем-аматором. 1995 р. відбулася ще одна випадкова подія, яка стала доленосною. Тоді до ізяславської колонії в пошуках тари для перевезення бджіл приїхав польський підприємець Роберт Колясинскі. Замовлення на бджолині клітки виконали, але взаємовідносини на тім не закінчилися. Колясинскі разом зі своїм товаришем Янушем Кошталевичем надумав вирушити в Сочі до Інституту бджільництва Росії, аби купити племінні бджолосім’ї, матки. Проте їхати самотужки понад 2,5 тис. км через пострадянський простір поляки не наважувалися. «Конвой» їм забезпечив Паньковський, який допомагав перевозити бджіл два роки поспіль. А на третій рік Кошталевич запропонував українцеві співпрацю. У Польщі спостерігався дефіцит гречаного меду, тоді як в Україні його було вдосталь. Кошталевич доручив своєму українському знайомому займатися заготівлею та відправкою цього меду до Польщі. Паньковський уже давно замислювався над тим, щоби змінити сферу діяльності, проте, як сам зазначає, не мав грошей навіть на реєстрацію фірми. Таким чином, за допомогою поляка (який виділив 800 дол. на старт) у 48-річному віці директор тюрми Валентин Паньковський став бізнесменом, зареєструвавши фірму «Бартнік»: «Я був повен сил та енергії, готовий до нових звершень!»
[ред.] Солодке життя
Попервах Кошталевич перераховував кошти на рахунок Паньковського, за які той закуповував в українських пасічників мед (приблизно 20 тонн на місяць) та контролював його відправку до Польщі. (До речі, «Бартник» досі не має власних пасік, а закуповує мед у бджолярів та заготовників.) Польський партнер виплачував Паньковському заробітну плату як заготівнику — приблизно 500—800 дол. на місяць. Справи йшли добре до початку 2000-х років, доки в Польщі не почав агресивно розвиватися мережевий ритейл. Розпочався «ціновий» тиск на виробників — від них вимагали неможливого. «Якби ми виконували умови ритейлерів, то, враховуючи вартість банки, кришки та упаковки, грошей на вміст просто не залишалося б», — розповідає підприємець. Європейські ритейлери почали закуповувати китайський мед, що був удвічі дешевший, і потреба в українському продукті відпала. Перед бізнесменом постав вибір: «закриватися» або шукати новий ринок збуту. Відповідь знайшлася сама. Перебуваючи в Києві, Валентин зайшов до кафе на Хрещатику, до нього за столик підсів американець польського походження. Чоловіки розговорилися, з’ясувалося, що американець палає ідеєю торгувати медом: у США продукти бджільництва користуються неабияким попитом. Невдовзі нові знайомі почали працювати на таких самих умовах, на яких Паньковський вів бізнес із поляком. До США підприємство Паньковського постачало приблизно 11,5 тис. тонн меду на рік.
Із самого початку «Бартнік» не працював на український ринок, хоча така ідея виникла ще під час першої поїздки до Сочі 1995 р. Тоді разом із поляками Паньковський зайшов до київського магазину подивитися, як продається мед. Побачене здивувало іноземців. Вони звикли до брендованої продукції, а в українських магазинах мед виколупували ножем із молочних бідонів, продаючи на вагу. Ідеї створити український брендований мед судилося втілитися у життя лише 2000 р. Старий знайомий Кошталевич запропонував Паньковському знову налагодити спільний бізнес, орієнтований уже на тутешній ринок. Внеском поляка були банки, етикетки, кришки й обладнання для декристалізації та розфасовки (загалом на суму 30 тис. дол.). Внеском Паньковського була власність у вигляді автомобіля ГАЗ-53, яка затягнула аж на 7 % в установчому капіталі. Кошталевич розсудив, що за такий відсоток партнер навряд чи викладатиметься на результат, тому вирішив віддати українцеві 49 %. На рекламну кампанію грошей не було, тож Паньковський став працювати торговим агентом: їздив містами зі своїм медом. «Я брав із собою сумку, повну банок із медом, обирав вулицю та йшов від магазину до магазину, пропонуючи продукт торговцям», — пригадує бізнесмен. Завідувачі, директори зустрічали незваного гостя хто зі скепсисом, хто із посмішкою. Брендований мед був для них дивиною. Продавати вдавалося близько 2 тонн на місяць, аж поки 2001-го в Україні не з’явився перший супермаркет Billa. Надалі представники кожної нової торговельної мережі вважали за потрібне виставляти в себе на полицях ті самі торгові марки, що й у конкурентів. Таким чином «Бартнік» без особливих зусиль потрапив майже до всіх українських супермаркетів.
Сам Паньковський розглядає торгівлю в Україні як своєрідну рекламну акцію. «Ми робимо це задля того, щоби потенційні партнери, заходячи до продовольчого магазину, бачили нашу продукцію», — розмірковує бізнесмен. Робити ставку на вітчизняний ринок, допоки торговельні мережі поводяться не по-джентльменському (плата за вхід, полицю і т. ін.), Паньковський не воліє.
[ред.] Орієнтація на експорт
Утім, продаж фасованої продукції на території України ніколи не був пріоритетом «Бартніка». Навіть у найкращі часи частка продажів на батьківщині сягала максимум 15 %, а зараз не перевищує 8 % (приблизно 50 тонн меду на місяць), решта йде на експорт. Свій внесок зробила і криза — купівельна спроможність українців суттєво знизилися. «Нашим людям не до меду», — констатує Паньковський. Проте «Бартніку» вдалося зберегти грошовий обіг насамперед завдяки зростанню світових цін — минулий рік закінчився на позначці 2 євро за кілограм. 2007 р. мед продавався за 0,8 євро.
Свого часу зростанню частки експорту в структурі виробництва «Бартніка» сприяв так званий антибіотиковий скандал, що розгорівся в Європі 2003 р. У китайському меді, що ним захоплювалися європейські мережі, знайшли залишки ліків, які потрапили в продукт від бджіл, оброблених антибіотиками. Відтоді ЄС увів ембарго на поставки меду з Китаю і дозволив імпортувати його з України. «До речі, мед — єдиний продукт харчування, ввезення якого до ЄС з країни дозволено», — із гордістю говорить підприємець.
Аби підкорити Європу, «Бартнік» брав участь у заходах «Апімондії» (міжнародної федерації бджільницьких асоціацій, заснованої 1949 р. у Римі. Її членами є представники 62 країн світу. — Прим. ред.). Вперше компанія презентувала міжнародній спільноті свою продукцію 2004 р. у Любляні (Словенії). Попри те що стенд компанії займав лише 4 кв. м, інтерес до українського меду був величезний. «На стенді ми повісили портрет Тараса Шевченка із рушником, калиною. Щоправда, більшість відвідувачів, поглянувши на портрет, а потім на мене, запитували: це твій дід чи батько?» — усміхається пан Паньковський.
Зараз частка «Бартніка» у загальному обсязі меду, що експортується з України, сягає 50 % (2800 тонн на рік). «При підвищеному попиті на мед, десятирічній бездоганній репутації, ми не маємо проблем зі збутом», стверджує підприємець. — Продавати ми змогли б і втричі більше, наші потужності це дозволяють». Збільшувати обсяг збуту заважають контрабандні поставки до Росії. Минулого року до Росії вивезли стільки само меду, скільки й до Європи. Але російські покупці не вимагають жодних лабораторних досліджень і до того ж закуповують у пасічників мед за більш високими цінами.
[ред.] Безпечний розігрів
За рахунок чого досягається хвалебна якість меду? Європейські вимоги до цього продукту суворіші за українські, але в компанії вимушені їх дотримуватися. На підприємстві обладнано спеціальну лабораторію, де перевіряють фізикохімічні показники меду, виявляють, фальсифікований продукт чи ні, визначають наявність слідів антибіотиків. Головною проблемою при реалізації меду є його властивість швидко кристалізуватися. Оскільки споживачі люблять, щоби мед був рідким, кожен виробник вигадує власну технологію зберігання продукту у товарному вигляді на якомога довший строк. Річ у тім, що мед густішає через те, що містить так звані центри кристалізації — крихітні рештки бджіл (лапки, крила), пісок, пилок, обніжжя бджолине, бульбашки повітря тощо. Підприємець стверджує, що фільтрів, які могли б із в’язкого меду прибрати такі маленькі частки, не існує, тож у Європі мед нагрівають до температури 82°С, після чого його фільтрують і без доступу повітря фасують у споживчу тару. Закордонні технології передбачають швидкий нагрів, фільтрацію і швидке охолодження. Мед частково втрачає свої корисні властивості, але то є плата за звичку споживача завжди мати рідкий мед. Паньковський говорить, що в компанії «Бартнік» застосовують іншу технологію: за допомогою електричних ламп мед розігрівають до 42—45 градусів (тобто до природної температури у бджолиному гнізді) та фільтрують. Після такої процедури мед знову кристалізується, але лише за три місяці, при цьому абсолютно не втрачаючи свої цілющі властивості. До речі, на експорт продукцію доправляють у великих бочках, тож надалі встигнути продати мед, поки він рідкий, або відстрочити процес кристалізації — головний біль не виробника, а його європейських контрагентів.
До речі, на підприємстві задіяна майже вся родина Паньковських: дружина, два сини та дві невістки. В такому стані речей власник убачає тільки переваги: «У бізнесі на родичів можна покластися як ні на кого іншого. Якщо «свояк» каже, що щось не виходить, то це означає, що він виклався на 100 % і зробив усе, що зміг». Останнім часом батько намагається передати якомога більше повноважень своїм синам. «Усі чули про Форда, але ніхто й гадки не має про сина Форда. Мабуть, у цьому провина насамперед батьків, які тиснуть на дітей своїм авторитетом, не дають їм набити ґулі, реалізувати свої ідеї. Хочу, щоби про моїх синів говорили не менше, ніж про мене», — стверджує підприємець. Утім, на пенсію Паньковський не збирається. Він має наполеонівський план: зробити із рідного Ізяслава великий туристичний центр, задля чого планує податися в мери.
Розмовляла Юлія Белінська
[ред.] Довідка
Валентин Паньковський, засновник компанії «Бартнік»
Народився 1948 р. в Ізяславі.
Освіта: 1973 р. – Київський політехнічний інститут, спеціальність «електричні машини і апарати».
Сімейний стан: одружений, має трьох синів, двох онуків.
Хобі — риболовля.
Кількість співробітників — 60.
Обсяг виробництва 2009 р. — 3 тис. тонн меду.
|
|
